Малярія – гостра протозойна хвороба людини, що спричиняється малярійними плазмодіями і характеризується періодичними нападами гарячки, збільшенням печінки та селезінки і розвитком анемії. 

        Етіологія. Хворобу спричинюють 4 види малярійного плазмодія: Plasmodium vivax – збудник триденної малярії, P malariae – чотириденної, P ovale – збудник малярії овале ( особливого різновиду триденної малярії), P falci parum – збудник тропічної малярії. Паразит проходить складний життєвий цикл зі зміною двох хазяїв : безстатевий ( шизогонія) – в організмі людини, статевий ( спорогонія) – у самок комарів роду Anopheles.

        Епідеміологія. Джерелом збудника є хвора людина або паразитоносій. Плазмодій передається за допомогою трансмісивного механізму. Зараження відбувається під час укусу лише самкою малярійного комара з роду Anopheles. Активність комарів припадає на теплу пору року : у районах з помірним і субтропічним кліматом  - це літньо-осінні місяці зі стійкою середньодобовою температурою понад 160С, у тропічній зоні – майже цілорічно. Зараження малярією в епідемічний сезон можливе тільки від нових поколінь комарів, бо нащадкам збудник не передається. 

         Зрідка трапляється зараження при переливанні інфікованої донорської крові ( так частіше передається P malariae), оперативних втручаннях, при використанні недостатньо простерилізованого інструментарію. Наркомани можуть інфікуватись при застосуванні нестерильних шприців. Можливе внутрішньоутробне зараження плода. 

         Сприйнятливість висока. Хворіють частіше діти. 

Ситуація щодо малярії у світі залишаються напруженою і в останні роки. Зараз хвороба реєструється майже в 100 країнах, здебільшого в Азії, Африці, Латинській Америці. На малярію щороку хворіє 300-500 млн. людей. Понад 2 млрд осіб, що становить 41% населення планети, перебуває під загрозою захворіти. У 80-х роках з’явились штами стійкі до хлорохіну; регіони їх виявлення постійно розширюються. Малярія, спричинена цим збудником, перебігає значно тяжче, ніж зумовлена чутливим до хлорохіну плазмодієм. 

         Завдяки проведенню широкого комплексу протиепідемічних заходів на території України після 1951 року малярія практично не виявлялась. Проте, внаслідок збільшення кількості подорожуючих, нехтування ними хіміопрофілактикою, щороку частішають випадки завозу малярії в нашу країну. Введення поливного рільництва створює умови для збільшення чисельності комарів, у тому числі малярійних, а це сприяє виникненню місцевих випадків хвороби. 

          Клінічні прояви. Інкубаційний період триває 1-3 тижні, при чотириденній малярії – до 6 тижнів. У випадках неактивного стану спорозоїдів у печінці при триденній малярії цей період може затягуватись до 6-14 міс.            Захворювання проявляється тріадою синдромів: типовими нападами пропасниці з чіткою періодичністю, збільшенням печінки та селезінки, розвитком анемії. 

         Напади лихоманки починаються з трясучого ознобу, що триває 1,5-2 год. Стан хворого швидко погіршується – його сильно морозить, усього аж підкидає на ліжку. Обличчя дуже бліде з жовтизною, шкіра робиться               „гусячою”, кінчик носа, губи і пальці – синюшними. З’являються задишка, нерідко біль у попереку. Далі температура тіла швидко зростає до  40-41оС, з’являються блювання, тахікардія, зниження артеріального тиску, можливий колапс. При тропічній малярії часто виникає біль у животі, пронос. Між нападами лихоманки хворого турбує тільки загальна слабкість. 

         Уже після 2-3 нападу збільшується печінка і селезінка, шкіра і склери більше жовтіють.

         Без лікування буває 10-12 нападів, при чотириденній малярії – більше.              При одноразовому зараженні без лікування хвороба триває 2-3 роки, але в деяких хворих з чотириденною малярією – дуже довго. Тропічна малярія перебігає найтяжче – до 98% усієї смертності від малярії припадає на цю форму. Малярія, що прищеплена ( шизотна), має коротший інкубаційний період. Перші пароксизми виникають через 6-14 днів, перебіг захворювання доброякісний, можливе одужання без лікування. Через відсутність тканинних форм плазмодія віддалених ( пізніх) рецидивів не буває. 

         Імунітет при малярії нестерильний, після одужання – нестійкий, короткочасний. Перехресного імунітету до різних видів малярії немає. 

         Ускладнення. Зустрічаються здебільшого при тропічній малярії, надзвичайно тяжко перебігають і часто призводять до смерті хворого. Можуть виникати інфекційно-токсичний шок, малярійна кома, гостра ниркова недостатність, гемоглобінурійна гарячка, набряк легень, розрив селезінки.             

Догляд і лікування хворих. Хворі та паразитоносії лікуються в умовах стаціонару, у палатах, що недоступні для комарів. При наявності останніх необхідно їх негайно знищити. При підозрі на малярію, у зв’язку із загрозою розвитку малярійної коми і швидким її прогресуванням, хворому необхідно негайно дати першу дозу протималярійного препарату і госпіталізувати. 

         Важливе місце в комплексі терапевтичних заходів відіграє догляд за хворим. На початку нападу лихоманки ( коли починається сильний озноб) хворого необхідно добре вкрити, при потінні – замінити вогку білизну. 

         Застереження! На висоті лихоманки свідомість хворого часто потьмарена, при блюванні треба запобігати можливій аспірації блювотиння. 

Гаметоцидні препарати необхідно обов’язково застосовувати для санації всіх виявлених паразитоносіїв. Геаметоцидну дію мають хіноцид і примахін.

    Лікування тропічної малярії складніше, тому що делагіл (хлорохін) на її збудника майже не діє. Виписування зі стаціонару допускається не раніше ніж через 1-2 дні після звільнення крові від плазмодіїв і закінчення  курсу радикальної терапії.

Диспансеризація. Лікар КІЗу та дільнична служба здійснюють нагляд за особами, котрі прибули з неблагополучної щодо малярії місцевості. Диспансеризація продовжується не менше ніж 2 роки і передбачає регулярну паразитоскопію крові, профілактичний і протирецидивний курси лікування.

З диспансерного обліку можна зняти після завершення визначеного терміну спостереження за умови клінічного одужання і відсутності паразитів у крові.

Профілактичні заходи. Малярія віднесена до хвороб, при яких передбачено санітарну охорону території держави та обов’язкову реєстрацію.

Можливість парентеральної передачі плазмодіїв вимагає дбайливої стерилізації медичних інструментів і заборони участі в донорстві осіб, що перехворіли на малярію.

Важливого значення  надають боротьбі з переносником: осушують болота, очищують водойми, обробляють місця виплоду комарів ларвіцидними та імагоцидними препаратами, використовують біологічні методи. З метою захисту людей від укусів комарів застосовують репеленти, накомарники, сітки на вікнах, запони на дверях. Деяке значення має  зоопрофілактика – розміщення тонкошерстної худоби між населеним пунктом і водоймою чи заболоченою місцевістю. Рекомендується інсекцидна обробка транспортних засобів, що прибули з епідемічного осередку малярії.

Суттєве значення має хіміопрофілактика: особам, які їдуть в ендемічну зону, призначають делагіл (0,5 г) або хлоридин (0,025 г) 1 раз на тиждень, починаючи за тиждень до прибуття, протягом усього періоду ризику зараження та ще 6-8 тиж. після виїзду з неблагополучної місцевості. В осередках тропічної малярії індивідуальну хіміопрофілактику здійснюють мефлохіном по 0,25 г 1 раз на тиждень.

Нині розробляють різного типу вакцини, однак вони, очевидно, лише будуть доповнювати існуючі протималярійні заходи.

 

Лікар-методист КНП «Черкаська міська інфекційна лікарня» ЧМР     І.О.Рудень